Вояки УНР – наші земляки
Одним із таких патріотів є наш земляк Кузьмінський Олександр Хомич – генерал – хорунжий Української Армії. Народився в м. Тульчині 30 серпня 1884 року. Родина походила із міщан. Закінчив Тульчинське духовне училище, Одеське піхотне юнкерське училище (1908 рік), служив підпоручиком у 75 – му піхотному Севастопольському полку ( Гайсин), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1917 році закінчив один курс Військової академії Генерального штабу. Останнє звання у російській армії – капітан.
З 4.12. 1917 року – начальник штабу 64 –ї Української дивізії.
З 2.04. 1918 року – у резерві старшин Генерального штабу військ Центральної Ради.
З 20.04.1918 року – молодший ад’ютант штабу 2-го Подільського корпусу Армії УНР.
18 листопада 1918 року після початку антигетьманського повстання, 2-й Подільський корпус на чолі з генералом Петром Єрршевичем перейшов на бік Директорії. Фактично цей крок зіграв вирішальну роль у боротьбі Директорії проти гетьмана Скоропадського. Спираючись на Вінницю – штаб Єрошевича, війська Директорії почали активний наступ на Київ. У розпорядження повстанських частин зі складів Подільського корпусу було надіслано велику кількість зброї, обмундирування та іншого військового майна. Крім того, генерал Єрошевич сформував кілька артилерійських батарей і піхотних частин, які були спрямовані на підтримку Осадчого корпусу військ Директорії. Зокрема, завдяки гарматам, відправленим 2-м Подільським корпусом, вдалось повністю укомплектувати артилерію січових стрільців – ударну силу Осадчого корпусу.
З 30.05. 1918 року – штаб – старшина оперативного відділу військ Директорії.
З 30.07.1919 року – помічник начальника оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР.
Генерал –хорунжий Кузьмінський Олександр Хомич з кінця 1919 року по серпень 1920 року очолював Розвідувальну управу Генерального штабу Збройних Сил УНР, а з 1921 року – розвідувальний відділ Партизанського Повстанського Штабу Державного Центру УНР в екзилі.
Станом на 04.08.1920 року – булавний старшина 3-го генерал – квартирмейстерства Генерального штабу УНР. Підполковник армії УНР ( генерал – хорунжий в еміграції. Відповідав за розвідувальну роботу Партизансько –Повстанського Штабу 2-го відділу куди входила (розвідка та контррозвідка).
Розвідувальна діяльність Генерального Штабу УНР в умовах еміграції була спрямована передусім на здобуття різнопланової інформації про дислоковані в Україні сили Червоної армії, органи державної безпеки УСРР, стан охорони державного кордону, політичну й економічну ситуацію в країні. Відбувалося вивчення території України як майбутнього театру збройного повстання.
У 1939 році виїхав до Австрії. У 1951 році емігрував до Канади. Помер у Торонто у 1975 році.
Син генерала Олександра Кузьмінського – Олександр Олександрович навчався у Львівській гімназії та університеті, був командиром батареї під Бродами, вступив в УПА – загинув у 1947 році, оточений комуністами в Західних Карпатах. Він і його побратими висадили себе в повітря, щоб не дістатися живими до рук ворога.
Досить коротка біографічно – статистична довідка про нашого земляка, але той, хто знає цей важкий поступ за Незалежну Україну, той зрозуміє, що на плаху було покладено все життя, заради нас з вами. От і сьогодні наша країна в черговий раз дає відсіч ворогу, який навіть поняття немає, що таке національна гордість, свобода, любов до свого народу, родини, землі. Кожний із нас, приймаючи те чи інше рішення в своєму житті, приречений, або на пам'ять народу, або на повне забуття.
Боротьба продовжується, Україна утверджує себе на світовій арені, а історія вкотре показує нам, що героїв нам не бракує, а наше маленьке містечко Тульчин стає частиною великої української історії за вільну, про європейську Україну.
Література: Тинченко Я.Ю. Офіцерський корпус Армії Народної Республіки ( 1917-1921). Книга 1 – Київ – Темпора 2007.
В.С. Сидюк. Національні спецслужби в період української революції 1917-1921рр.
Заступник директора музею з питань наукової
роботи Лукашенко С.І.
