Безіменні солдати, їх подвиг безсмертний…
Друга світова війна - найтрагічніша сторінка в історії минулого століття. Важко переглядати статистичні дані жертв війни, та й не можуть стислі, сухі слова передати всю біль та горе непоправних втрат, голоду, руйнації… непрожитих життів, загублених доль, невиправданих надій…
У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися на території 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. Із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. із беззастережною капітуляцією Японії. Під час другої світової були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост), а також вперше і востаннє використана в бою атомна зброя. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн. солдат, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 млн осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – серед засновників) та сформовано сучасну систему міжнародних відносин.
Для мешканців нашого Тульчинського краю військові жахіття закінчилися 15 березня 1944 року. Дана дата є офіційною, коли район було звільнено від нацистських загарбників, військами 3-ої повітряно-десантної дивізії 27 армії під командуванням генерал-майора І.М. Конєва.
Варто відмітити, що в нашому краї офіційно зареєстровано 61 об’єкт, що має статус пам’ятки історії та увічнює пам'ять про роки Великої Вітчизняної війни:
- братських могил – 24;
-пам`ятників воїнам-односельчанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. – 30;
- меморіальних комплексів – 2;
- пам’яток монументального мистецтва – 5.
З часом, завдячуючи краєзнавчим розвідкам, споминам старожилів та волонтерам відкриваються ново виявлені могили часів війни. Згідно моніторингу 2018 року до вищевикладеного долучилося ще 5 об’єктів.
Я ж маю на меті познайомити читачів з історією що трапилася в с. Тиманівка весною 1944 року. Можна сказати, що це були звичайні військові будні – наприкінці березня біля сіл Шарапанівка, Красногірка та Тиманівка тривав бій. Як і у кожному бою, були жертви… У тиманівський військовий шпиталь, що тимчасово розмістився в палаці Шереметєва, саме після цього бою привезли двох важкопоранених молодих військовослужбовців. Ще на полі бою товариші наспіх перев’язали пораненим рани, і як це інколи траплялося відправили до шпиталю без документів – військова частина пішла далі на захід, а поранені залишилися в маленькому українському селі. Один із них одразу помер, а через три дні поховали і другого військовослужбовця. Шпиталь також вирушив за військовою частиною; всіх поранених перевели у тульчинський шпиталь, а дві могили так і залишилися безіменними на схилах парку біля палацу…
Завдяки місцевому краєзнавцю Безбаху Олександру, який проводячи з волонтерами роботи по благоустрою прилеглої до палацу території, звернув увагу на поховання та провів опитування старожилів - Безбаха Вілі Васильовича та 95-річної Квасняк Параски Андронівни, яка працювала санітаркою в тиманівському шпиталі; і стало відомо що ж це за могильні насипи.
А нещодавно, дякуючи сільському старості Бомбела Р.І. та меценатам Дуднику Віктору Григоровичу і Мензулу Олександру Анатолійовичу поховання були впорядковані, на них встановлено сучасні надгробки та висаджено квіти.
Л.М. Щербань, науковий співробітник Тульчинського краєзнавчого музею.
