Дорога до храму
18 квітня все прогресивне людство святкуватиме Міжнародний день пам’яток. Таке рішення було прийняте в 1983 р. Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам`яток і визначних місць (ІКОМОС), створеної при ЮНЕСКО. І вже з 18 квітня 1984 року дана дата відзначається в кожній прогресивній, розвиненій країні.
У нашій державі це свято має назву - «День пам’яток історії та культури» і відмічається з 23 серпня 1999 року, відповідно до Указу Президента України № 1062/99.
В усі часи храм Божий був для людини тим оазисом добра, віри та любові, до якого приходили спраглі душі, щоб сповнитися Божої благодаті та мати сили іти далі по нелегкій дорозі життя, яке суціль зіткане із людських злетів та падінь. У житті кожного трапляються події, коли сподіваєшся лише на Божу милість; хтось у цей час впадає у відчай, втрачає надію на краще, а когось Господь приводить до себе… Різні бувають ситуації, але якщо людина з Богом, якщо поруч мудрий священнослужитель, а в пріоритеті любов до ближнього - це вже запорука душевного миру та Добра, яке зазвичай, розходиться як морські хвилі та долучається до найпотаємніших сховок людської душі.
У Тульчині є декілька храмів, я ж маю на меті познайомити читачів із найдавнішим – церквою Успіня Пресвятої Богородиці, яка знаходиться в історичній частині міста.
Слід зазначити, що перший Успенський храм було побудовано ще в 1730 році, у народі церква мала назву «замкової». Та в горнилі пожежі вона згоріла, натомість було споруджено тимчасову каплицю. А уже в 1789 році, трохи в іншому місці, на кошти тогочасного власника міста графа Станіслава Щенсного Потоцького було споруджено кам’яний храм, який і дожив до наших часів без яких би то радикальних змін. Сьогодні це пам’ятка архітектури національного значення (Постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 р. № 970) та ошатна окраса нашого міста.
Церква побудована в класичному стилі, цегляна, хрещата у плані (висота – 22 м, ширина – 11 м), одноглава (барабан і верх одноглаві). До східної частини з обох боків примикають вузькі бічні приміщення. Престол один - на честь Успіня Божої Матері (до слова: 28 серпня храмове свято Успіня Пресвятої Богородиці з благодійною трапезою). Навколо кам’яна огорожа на кам’яному фундаменті, що датується 1872 роком, згодом споруджено і дзвіницю (висота - 19 м, ширина – 6 м), яка розташована на місці колишньої дерев’яної, з північної сторони від храму. Дзвіниця відрізняється струнким силуетом, цегляна, двоярусна. Слід зазначити, що огорожа і дзвіниця чудово збереженні та доглянуті. Не так давно навіть було реконструйовано головний дзвін.
Давні перекази донесли до нас, що церква будувалася майже сім років, і що при її закладці було використано каміння із раніше згорівшої, і що сам ясновельможний граф Станіслав приймав безпосередню участь у тому будівництві. А із архівних документів достеменно відомо, що будівельником храму був священик Павло Голубовський. Про нього зберігся лист від 1820 року тогочасного власника міста Мечислава Потоцького (сина Станіслава) на ім’я Подільської Духовної Консисторії. У листі граф просить щоб замість П. Голубовського, який прослужив 50 років добросовісно та у мирі з усіма, багато попрацював при будівництві, назначити священиком церкви його зятя - Олександра Юркевича (цей лист було передано у 1893 році в Подільське Єпархіальне сховище). Історичні записи донесли до нас імена настоятелів храму в ХІХ ст.: Олександр Юркевич, Іоан Якубович, Іосиф Томашевський, Григорій Звенигородський, Єфрем Витебський, Іоаким Грепачевський, Іоан Кохановський, Дмитро Нікольський, Павло Савлучинський, Федір Добржанський, Олексій Оппоков.
Слід зазначити, що у минулі століття домінуюча освітня роль належала саме церквам, не винятком є і наша - за історичними даними при церкві було дві школи: одна поблизу церкви – церковно - приходська відкрита у 1887 році священиком Павлом Савлучинським. Це був високоосвічений чоловік, законовчитель, інспектор класів та голова Ради Тульчинського єпархіального училища, кандидат богослов’я. Школа була відкрита на кошти колезького секретаря Тимофія Мизевського. А друга – школа грамоти була відкрита у 1896 році у передмісті Тульчина в селі Мазурівка (до приходу Успенської церкви у ті часи відносилася Мазурівка).У відкритті школи грамоти парафіяни завдячують священику Федору Добржанському – викладачу Тульчинського духовного училища, кандидату богослов’я. Характерно, що декілька священнослужителів храму: Іоан Кохановський, Дмитро Нікольський, Павло Савлучинський були викладачами єпархіального училища.
Церква відіграє надзвичайно важливу роль у житті прихожан, тому і свій останній притулок найбільш значущі із них знаходили саме на церковному подвір’ї, або ж на невеликому цвинтарі біля храму. Із церковних записів відомо, що поховань було більше 50: священик Іосиф Томашевський, (пом. 21.07.1830 р.), Іоаким Грепачевський (пом. 2.01.1867 р.), його зять Іоан Кохановський (пом. 26.09.1884 р.), Дмитро Нікольський (пом. 10.01.1894 р.) та ін. З плином часу до наших днів збереглися лише два могильні хрести, які ретельно доглядаються сучасними прихожанами храму. Це могили Марії Юхимівни Данилової (пом.1873 р.) та генерал-майора Сергія Григоровича Давиденкова (пом. 1856 р.)
Сьогодні церква Успіня Пресвятої Богородиці – те джерело чистої Божої благодаті до якого линуть наповнитися, збагатитися щирої Господньої милості. Тут по родинному тепло, і в цьому немала заслуга настоятеля храму протоієрея о. Григорія (Курдія), який уже понад двадцять років служить Господу на цьому приході. Саме його зусиллями храм, який налічує 229 років, має належний вигляд (щороку силами парафіян проводяться роботи по благоустрою церкви та прилеглої території). У самому храмі, в якому нажаль не збереглися твори мистецтва минулих століть, є декілька сучасних святинь – це мироточиві ікони та прекрасний настінний розпис минулого століття.
Щодня о 8-00 читаються акафісти, та служаться молебни.
На церковному подвір’ї вибудована будівля недільної школи, в якій ведеться справжня просвітницька робота серед молоді. Вихованці школи є активними учасниками всіх церковних та державних свят; на найбільш значущі із них обов’язково готуються вистави та концерти із декораціями, костюмами, подарунками. Діти, молодь та прихожани храму залюбки відвідують ці дійства.
Колишній вихованець школи, а нині студент Брацлавського агроекономічного коледжу Попелічев Богдан написав вірша, присвяченого церкві Успіня Пресвятої Богородиці.
Дорога до храму у кожного є.
І душу людську Господь приведе.
У церкву Успіня я ранком іду
Та всю Літургію Бога молю:
Пошли, Боже, миру на нашій землі –
По всій Україні, і в нас в Тульчині.
Хай мирно буяють сади на весні
Та більш не лунають залпи війни.
Література:
- Жарких М.І. Храми Поділля. – К., 2007
- Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. – К., 1972 - с. 640
- Малаков Д.В. По Брацлавщине. – М., 1982. – с. 156-158.
- Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини. – Вінниця, 2007. – с. 559-573.
- Приходи та церкви Подільської єпархії. Під редакцією Е. Сецинського – Біла Церква, 2008. – с.122-123.
