19 серпня – Спаса
Дев'ятнадцятого серпня святкується Преображення Господнє, або Спаса. Церква називає це свято другим Богоявленням, відзначають його з четвертого століття. Саме тоді цариця Олена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала на горі Фавор храм на честь великої події: за Біблією, Ісус Христос вийшов із своїми учнями на вершину гори для молитви. В цей час його обличчя засяяло ніби сонце, а одяг зробився білосніжним та яскравим, як світло. У цьому сяйві він здійнявся на небеса, а учні почули голос Всевишнього, який сповістив, що Ісус є намісником Бога на землі. Саме ц подія сприяла переконанням надприродної місії Христа. Звідси й назва— Преображення Господнє.
У народі свято більше відоме, як Яблучний Спас. Наші пращури одягали білий одяг, брали кошики з плодами саду й городу, пишні букети з колоссям жита, або пшениці та вирушати до церкви - святити все те, що дала мати-земля. Слід зазначити, що Свято Преображення обрано не лише для благословення плодів, а насамперед для утвердження думки, що все — від людини до рослини - присвячене Богу, як Його творіння.
Після церковної відправи вдома влаштовували великі пісні гостини. Готували борщ, кашу, але обов’язково на столі були всілякі пироги, завиванці, вареники з яблуками та медом, також свіжі яблука і груші. Головними на святковому столі зазвичай були печені яблука. Готували їх так: верхівку з хвостиком відрізали, виймали середину з насінням, клали туди мед та запікали у печі. Хто мав пасіку, запрошував сусідів на мед. Мед брали з вуликів ціле літо, але після Спаса все зібране бджолами залишали їм на зиму. Приказували: «До Спасівки бджола на пана робить, а потім — на себе». Також у цей день існував звичай дарувати плоди бідним та вбогим, щедро ділитися з ними новим врожаєм.
На Спаса, як правило, завершували жнива і святкували Обжинки. Цей стародавній звичай подекуди зберігся до наших днів. З нового врожаю сплітали обжинковий сніп і вінок, який одягали на голову вродливій дівчині. Повертаючись із поля, співали:
“Прочини, господарю, ворота,
Занесемо тобі віночка із золота;
Він не із золота, із жита,
Позволь тобі, Боже, спожити,
На друге літо заложити.
На жнива заможні господарі залучали до роботи наймитів, а середняки й бідні збиралися на «толоку» — громадську допомогу. Закінчивши жнива в одного, переходили до іншого і т. д. Немічним і вдовицям толоку робили громадою, не беручи від них плати, а лише вдовольняючись обідом. Кожен із хазяїв мав за честь прийняти їх як найдорожчих гостей, нагодувати, напоїти досхочу. Скнара, за повір’ям, міг бути покараний неврожаєм у майбутньому році. Тому на обжинковій вечері завжди було доволі їжі. Чільне місце посідали наливки та настоянки, готували хмільний мед. Робили це не всі, а лише хто тримав великі пасіки. Квасний мед був ласим частуванням.
Обжинковий сніп зберігали до Різдва, робили з нього різдвяного дідуха, а після святок молотили і зсипали зерно до посівного, щоб примножити врожай. На Спаса у церкві разом з яблуками та грушами, всілякою садовиною та городиною святили також обжинкові вінки. Їх берегли до весни, щоб покласти на землю в перший день сівби, а потім, вимолотивши, змішати зерно з посівним. Таким чином «годували» землю-годувальницю, сподіваючись, що вона віддячить щедрим урожаєм.
Щоб умилостивити землю-матінку, селяни зазвичай приносили їй своєрідну жертву. Коли дожинали останню ниву, залишали на ній клаптик - колосся вгорі біля зерен зав’язували в пучечок червоною ниткою, або стрічкою. Заплітали косу чи китицю, заламували її до землі та залишали на полі. Називали це «Спасовою бородою». Під «бороду» часто клали окраєць хліба із сіллю, ставили воду, сподіваючись таким чином забезпечити урожай на майбутній рік. Зерно з «бороди» вилущували прямо на землю, примовляли: «Оце тобі, борода, хліб, сіль і вода!» — і закінчували: «Роди, Боже, на всякого долю: і скотини, і тварини, і бідного, і багатого, і дурного, й головатого, і старого, і малого». Співали обжинкових пісень. Часто на обжинках залишали не тільки «спасову бороду», а й латку незжатого жита для мишей — селяни сподівалися, що тоді гризуни не псуватимуть зерно на току і в клуні.
В Україні прийнято плести ритуальні віночки. Один із таких віночків – вінок Спаса – плетуть навесні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще вишневі листочки. Надягають вінок лише на Спаса. До віночка прив'язувалися відповідні стрічки: посередині – жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові – кольори Спаса. Жовтий – колір сонця. Розповідають таку легенду:
"Йшов Спас до Сонця – Ярила – і просив у нього один промінчик весни, щоб освятити ним весняні квіти з дівочого віночка. А Ярило відповідало: "Я тобі дам промінчик мудрості і здоров'я, але мусиш мені принести в долонях дві краплинки голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки ночі синьої (сині), радість життя (жовті) та мудрість людську (фіолетові)". Спас дає на те згоду, а через три дні все обіцяне приносить Сонцю. Натомість Сонце вручає свій промінь, святить дерева. Торкається кожної гілочки, яблука, сливочки…" Одягали такий віночок дитині з трьох років на Спаса, як давали яблучко приказували: «Здоровому тілу – здоровий дух!»
За народними прикметами, Яблучний Спас означає настання осені та перетворення природи. Прийнято вважати, що ночі після Спаса стають набагато холоднішими.
Народні прикмети:
Прийшов Спас - бери рукавиці про запас.
Минув Спас - держи кожух про запас.
До Спасівки бджола робить на пана, а після Спасівки на себе.
Як у Спасівку будуть великі вітри, то зима буде з віхолами та лютими морозами.
Якщо у Спасівку на деревах жовтіє листя, це віщує ранню осінь.
Якщо на Спаса нема дощу, то це прикмета, що буде гарна суха осінь. Дощів небагато буде.
Якщо на Спаса йде дощ, січень наступного року буде сніжний, якщо спекотно - січень морозяний.
Якщо антонівка вродила - наступного року хліб уродить.
Пройшов Спас - пішло літо від нас.
Підготовлено Л. Щербань,
науковим співробітником краєзнавчого музею.
